Історія справи

Постанова ВГСУ від 07.10.2014 року у справі №5023/5782/11
Ухвала КГС ВП від 31.01.2018 року у справі №5023/5782/11
Постанова ВГСУ від 21.04.2015 року у справі №5023/5782/11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2014 року Справа № 5023/5782/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Катеринчук Л.Й. (головуючого-доповідача), Міщенка П.К., Поліщука В.Ю.розглянувши касаційну скаргуПАТ "Райффайзен банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції АТ "Райффайзен банк Аваль"на постанову та ухвалуХарківського апеляційного господарського суду від 06.02.2014 року господарського суду Харківської області від 05.12.2013 рокуу справі господарського суду№5023/5782/11 Харківської областіза заявоюфізичної особи - підприємця ОСОБА_5дофізичної особи - підприємця ОСОБА_5про визнання банкрутом ліквідаторСаутенко С.О.в судовому засіданні взяли участь представники:

ПАТ "Райффайзен банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції АТ "Райффайзен банк Аваль": Мінченко М.О. (довіреність №373/14 від 08.08.2014 року),фізичної особи - підприємця ОСОБА_5:не з'явилися.ВСТАНОВИВ :

у провадженні господарського суду Харківської області знаходиться справа №5023/5782/11 про банкрутство фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 (далі - боржника), порушена ухвалою суду від 14.07.2011 року за заявою боржника за спеціальною процедурою, передбаченою статтями 47 - 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року) (далі - Закон про банкрутство), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (том 1, а.с. 2 - 4).

Справа перебуває на стадії ліквідаційної процедури введеної постановою господарського суду Харківської області від 12.09.2011 року, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Саутенка С.О. (том 1, а.с. 110 - 115).

Строк ліквідаційної процедури у справі неодноразово продовжувався ухвалами місцевого господарського суду (том 6, а.с. 111 - 112, том 7, а.с. 141 - 143, том 9, а.с. 1 - 4).

Постановою Вищого господарського суду України від 21.05.2013 року залишено в силі постанову апеляційного суду від 06.03.2013 року, якою скасовано ухвалу місцевого господарського суду від 20.12.2012 року про завершення ліквідаційної процедури у даній справі, справу передано на розгляд до суду першої інстанції на стадію ліквідаційної процедури. Колегія суддів касаційного суду погодилася з висновками апеляційного суду про проведення ліквідаційної процедури банкрута з порушенням положень законодавства про банкрутство, неналежне виконання ліквідатором своїх обов'язків та передчасність у зв'язку із цим висновків суду першої інстанції про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу банкрута, ліквідацію банкрута та припинення провадження у справі (том 10, а.с. 161 - 167).

05.08.2013 року до господарського суду надійшла заява заставного кредитора ПАТ "Райффайзен банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції АТ "Райффайзен банк Аваль", згідно якої банк просив витребувати у громадянки ОСОБА_8 нерухоме майно боржника (нежитлові приміщення АДРЕСА_1), як безпідставно набуте за неукладеним договором купівлі-продажу та передати спірне майно ліквідатору банкрута Саутенку С.О. (том 11, а.с. 44 - 50). В обґрунтування факту неукладення оскаржуваного договору купівлі-продажу заявник зазначив про недодержання ліквідатором банкрута Саутенком С.О., як продавцем, та громадянкою ОСОБА_8, як покупцем, строку для укладення спірного договору, що визначений законодавством (п'ять днів з дня затвердження результатів аукціону). Також заставний кредитор зазначив, що сторони оскаржуваного договору не досягнули згоди щодо всіх його істотних умов, а саме щодо порядку оплати та розрахунків за придбане на аукціоні майно, порядку сплати неустойки у разі порушення умов оплати за договором, а також щодо повних реквізитів сторін, назви та адреси банківських установ.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.12.2013 року (суддя Савченко А.А.) у задоволенні заяви ПАТ "Райффайзен банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції АТ "Райффайзен банк Аваль" про відкладення розгляду заяви про витребування майна із чужого незаконного володіння, набутого на підставі неукладеного договору, відмовлено, у задоволенні заяви ПАТ "Райффайзен банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції АТ "Райффайзен банк Аваль" про витребування майна із чужого незаконного володіння, набутого на підставі неукладеного договору, відмовлено (том 11, а.с. 172-175). Судове рішення мотивоване тим, що законодавством про банкрутство, яке застосовується до ліквідаційної процедури банкрута у даній справі, не передбачено права кредитора у процедурі ліквідації боржника (громадянина-підприємця) на звернення до господарського суду зі заявою про витребування майна на користь третьої особи (боржника) з чужого незаконного володіння, набутого на підставі неукладеного договору.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, ПАТ "Райффайзен банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції АТ "Райффайзен банк Аваль" (далі - скаржник) звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції від 05.12.2013 року як таку, що прийнята з порушенням положень статей 12, 16, 334, 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 31, 24, 48 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, статті 22 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", та прийняти у справі власне рішення про задоволення заяви банку, як заставного кредитора боржника, витребувати спірне майно на користь боржника із чужого незаконного володіння, як таке, що набуте за неукладеним договором.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.02.2014 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Фоміна В.О., судді: Кравець Т.В., Крестьянінов О.О.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Харківської області від 05.12.2013 року у справі - без змін (том 12, а.с. 69 - 74). Апеляційний суд встановив, що договір купівлі-продажу укладено ліквідатором боржника з переможцем аукціону з продажу спірного майна банкрута, результати якого не оскаржувалися, а сам аукціон не визнавався таким, що не відбувся. При цьому, суд апеляційної інстанції встановив, що оспорюваний договір купівлі-продажу підписано сторонами та нотаріально посвідчено, сторони договору узгодили всі його істотні умови та фактично виконали свої зобов'язання за цим договором, з огляду на що апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визначення спірного договору, як такого що є неукладеним.

Не погоджуючись з винесеною постановою, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову апеляційного господарського суду від 06.02.2014 року та ухвалу суду першої інстанції від 05.12.2013 року, прийняти нове рішення про задоволення заяви банку-заставного кредитора про витребування спірного майна боржника із чужого незаконного володіння, набутого на підставі неукладеного договору, обґрунтовуючи порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 11, 12, 16, 202, 203, 638, 1212 ЦК України, статті 30 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, статті 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", статті 41 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Скаржник вважає помилковими висновки судів про відмову у задоволенні заяви ПАТ "Райффайзен банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції АТ "Райффайзен банк Аваль" про витребування майна боржника, яке перебуває у заставі банку, із чужого незаконного володіння, набутого на підставі неукладеного договору, та зазначає про невірну оцінку судами першої та апеляційної інстанції обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, обставинам справи.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.02.2014 року та ухвалу господарського суду Харківської області від 05.12.2013 року, вивчивши матеріали справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, розглянувши доводи касаційної скарги, вислухавши представника скаржника, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 656 ЦК України, до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно з частиною 3 статті 640 ЦК України, якою визначено момент укладення договору, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Пунктом 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 року роз'яснено про те, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. При цьому, визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Відтак, якщо сторони договору купівлі-продажу нерухомого майна при його укладенні додержали вимог щодо його письмової форми та нотаріального посвідчення, такий договір не може вважатися неукладеним.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

При цьому, такий вид позадоговірних зобов'язань як набуття (збереження) майна без достатньої правової підстави виникає за умови існування двох юридичних фактів в їх сукупності: (1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та (2) відсутність правових підстав для збереження майна або правові підстави для його збереження відпали. Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у Постанові №13/003 від 22.01.2013 року у справі №5006/18/13/2012.

Отже, у випадку відчуження продавцем майна на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з додержанням вимог законодавства щодо його змісту та форми, таке майно не може бути витребувано у покупця на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України, оскільки спірне майно було набуте покупцем на законній підставі.

Згідно з частиною 1 статті 33 та частиною 2 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 14.07.2011 року за заявою боржника порушено дану справу про банкрутство фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 за спеціальною процедурою, передбаченою статтями 47 - 49 Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року (том 1, а.с. 2-4); згідно постанови суду першої інстанції від 12.09.2011 року боржника визнано банкрутом та введено щодо нього ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Саутенка С.О. (том 1, а.с. 110 - 115).

Судами встановлено, що строк ліквідаційної процедури у справі неодноразово продовжувався ухвалами місцевого господарського суду (том 6, а.с. 111 - 112, том 7, а.с. 141 - 143, том 9, а.с. 1 - 4).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено апеляційним судом, на виконання постанови про визнання боржника банкрутом від 12.09.2011 року, в ході ліквідаційної процедури ліквідатором банкрута виявлено та включено до складу ліквідаційної маси нежитлове приміщення АДРЕСА_1, вартість якого згідно експертного висновку про оцінку майна складає 120 300 грн.

Судами встановлено, що 14.10.2011 року на Українській Універсальній Біржі відбувся аукціон з реалізації нежитлового приміщення АДРЕСА_1, що є предметом іпотеки згідно договору іпотеки та договорів наступної іпотеки, укладених у 2008 - 2009 роках між боржником та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"; згідно протоколу №2 проведення аукціону від 14.10.2011 року його переможцем визнано громадянку ОСОБА_8, яка сплатила за лот 120 300 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 25.10.2011 року між ліквідатором банкрута - арбітражним керуючим Саутенком С.О., як продавцем, та громадянкою ОСОБА_8, як покупцем, укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, за умовами якого продавець передає у власність покупця об'єкт аукціону - нежитлове приміщення АДРЕСА_1, а покупець зобов'язується прийняти об'єкт аукціону, сплатити ціну його продажу та виконати визначені договором умови.

Апеляційним судом встановлено, що згідно пунктів 2.2., 3.1. зазначеного договору, кошти в розмірі 120 300 грн. сплачені покупцем у строки, передбачені протоколом №2 проведення аукціону з продажу спірного майна від 14.10.2011 року; передача об'єкта аукціону покупцю здійснюється продавцем після підписання цього договору.

Апеляційним судом встановлено, що 24.11.2011 року на депозитний рахунок нотаріуса надійшли кошти від реалізації спірного майна банкрута на суму 120 300 грн.; ухвалою суду першої інстанції від 29.10.2012 року у справі визначено порядок використання зазначених коштів, з яких 111 213, 07 грн. розподілені на часткове погашення кредиторських вимог ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 05.08.2013 року до господарського суду надійшла заява заставного кредитора ПАТ "Райффайзен банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції АТ "Райффайзен банк Аваль", згідно якої банк просив витребувати у громадянки ОСОБА_8 нерухоме майно боржника (нежитлові приміщення АДРЕСА_1) як безпідставно набуте за неукладеним договором купівлі-продажу та передати спірне майно ліквідатору банкрута Саутенку С.О. (том 11, а.с. 44 - 50).

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні зазначеної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що право на звернення до суду з вимогою про витребування майна від особи, яка набула майно за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави згідно статті 1212 ЦК України, має потерпілий або власник майна. При цьому, суд встановив, що ПАТ "Райффайзен банк Аваль" не є власником спірного майна та не надав належних доказів на підтвердження його статусу як потерпілого в розумінні статті 1212 ЦК України.

З огляду на таке, місцевий господарський суд дійшов висновку, що банк, як заставний кредитор, не має права звертатися до суду з вимогою про витребування майна боржника з чужого незаконного володіння, набутого за неукладеним договором, а ліквідатор банкрута, який виконує повноваження керівника боржника, з такою заявою до господарського суду не звертався. При цьому, суд встановив, що ПАТ "Райффайзен банк Аваль" не оскаржував в судовому порядку дії ліквідатора Саутенка С.О. з віднесення майнових активів банкрута до складу ліквідаційної маси.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи справу в повному обсязі, погодився з такими висновками суду першої інстанції та не знайшов правових підстав для зміни чи скасування оскаржуваної ухвали суду від 05.12.2013 року.

При цьому, проаналізувавши зміст спірного договору купівлі-продажу нерухомого майна боржника, апеляційний суд дійшов висновку про узгодження продавцем та покупцем всіх його істотних умов та фактичне виконання договору сторонами, у зв'язку з чим відсутні правові підстави вважати такий договір неукладеним.

Апеляційний суд зазначив, що банком заявлено вимогу про витребування спірного майна не на свою користь, а на користь третьої особи (банкрута), а також банком не доведено, які саме його права порушено при укладенні оскаржуваного договору купівлі-продажу нерухомого майна банкрута, внаслідок чого обраний банком спосіб захисту майнових прав та інтересів (витребування майна на користь третьої особи в порядку статті 1212 ЦК України) не узгоджується з положеннями статей 16, 92 ЦК України про право юридичної особи на звернення до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Також апеляційний суд встановив, що більша частина грошових коштів, одержаних від реалізації спірного заставного майна, направлена ліквідатором боржника на погашення кредиторських вимог ПАТ "Райффайзен банк Аваль".

Доводи апеляційної скарги про недодержання сторонами оскаржуваного договору купівлі-продажу п'ятиденного строку для його укладення, що відраховується з дня затвердження результатів аукціону, відсутність у спірному договорі відомостей щодо повних реквізитів сторін, назви та адреси банку, що, на думку скаржника, є підставою вважати спірний договір неукладеним, апеляційним судом спростовано з посиланням на нотаріальне посвідчення спірного договору та його фактичне виконання.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та не вбачає правових підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

Доводи скаржника про помилковість висновків судів про незастосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає необґрунтованими. Такий вид позадоговірних зобов'язань як набуття (збереження) майна без достатньої правової підстави виникає за умови існування двох юридичних фактів в їх сукупності: (1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та (2) відсутність правових підстав для збереження майна або правові підстави для його збереження відпали. Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд України у Постанові №13/003 від 22.01.2013 року у справі №5006/18/13/2012.

Відтак, за встановлених судами обставин укладення спірного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень банкрута у письмовій формі та його нотаріального посвідчення, спірне майно не може бути витребувано у його покупця - ОСОБА_8 на підставі статті 1212 ЦК України, як безпідставно набуте.

Доводи скаржника за змістом касаційної скарги про неналежну оцінку судами обставин справи з посиланням на докази, прийняті до уваги судами першої та апеляційної інстанцій та спростовані судами, зводяться до намагання переконати касаційний суд здійснити переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно статті 1117 ГПК України, а отже, такі доводи є необґрунтованими.

З огляду на зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про прийняття постанови Харківського апеляційного господарського суду від 06.02.2014 року та ухвали господарського суду Харківської області від 05.12.2013 року у справі №5023/5782/11 з дотриманням норм матеріального та процесуального права та відмову у задоволенні касаційної скарги ПАТ "Райффайзен банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції АТ "Райффайзен банк Аваль".

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ПАТ "Райффайзен банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції АТ "Райффайзен банк Аваль" залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.02.2014 року та ухвалу господарського суду Харківської області від 05.12.2013 року у справі №5023/5782/11 залишити без змін.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді П.К. Міщенко

В.Ю. Поліщук